Блог Михайла Паляка

           «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» (Лук. 18,18б) – питання яке стоїть у центрі уваги кожної людини, яка прагне знайти спасіння у Бозі. Проте у сьогоднішній євангельській оповіді, це питання використане як спосіб перевірити Христа, наскільки його навчання відповідає закону Мойсея. «Знатний» (пор. Лук. 18, 18а) очевидно не бачить у ньому Сина Божого, але  простого Учителя Закону, а тому й отримує можливо зовсім неочікувану відповідь: «Чому мене звеш благим? Ніхто не благий, хіба один Бог» (пор. Лук. 18, 19б).          У наступній частині діалогу Христос звертається до Мойсеєвого Закону, який відомий нам сьогодні як Декалог. Цей Закон не просте не втрачає свого значення у Новому Завіті, але стає ще більш вимогливим: «…продай усе, що маєш, і роздай бідним…» (пор. Лук. 18, 22).          Якщо у Старому Завіті людина могла «покладатися» на свою праведність, яка гарантувалася через дотримання Закону, то у Новому Завіті, вимоги Христа перевершують

       Очищення було важливим елементом віри Ізраїля. Адже особа яка є нечистою не може наближатися до святого. Під нечистотою у Старому Завіті розумілися не тільки моральні вади, але також і цілий ряд дій або захворювань, які ставили людину у такий статус. Прокажені – це особлива категорія осіб, яка була виключена із суспільного життя і потребувала фізичного зцілення та визнання своєї чистоти з боку священика (пор. Лев. 13 і 14 розділи).          Зустріч прокажених з Христом є для них чи не єдиною надією на одужання від страшної хвороби, а вказівка Христа: « Ідіть та покажіться священикам!» (Лук. 17, 14б) є запевненням у їхньому зціленні.          Євангельська оповідь завершується поверненням з подякою до Христа одного з 10-ти прокажених, який одержує не тільки зцілення але і спасіння: «Встань, іди: віра твоя спасла тебе» (Лук. 17,19б).          У Новому Завіті, тобто в часі в якому живемо і ми, очищення вже не є просто визнанням особи гідною брати участь у релігійних обрядах

            Перебуваючи у домі фарисея, під час обіду, Ісус використовує можливість звернутися до групи людей, яка вважала себе вчителями народу (пор. Лук. 14 розд.). Реагуючи на звертання одного із присутніх на обіді: «Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім» (Лук. 14, 15), Ісус розповідає притчу, у центрі якої знаходиться святковий бенкет.          Спільне споживання їжі – це мабуть найдревніша традиція, обряд, ритуал, який відомий людству. Навіть момент гріхопадіння передається біблійним автором у формі спільного споживання їжі (пор. Бут. 3, 6). Цілком природньо, що для людини їжа є однією з найосновніших і найвагоміших потреб. І саме ця потреба людини, у дуже яскравий спосіб, відображає залежність людського життя від зовнішнього чинника. Отже життя людини не походить від неї самої, а тому не здатне самоутримуватися людиною. Життя – це Божий дар, причиною, джерелом і підтримувачем якого є сам Бог. Тому й не дивно, що найінтимніше, найособистіше єднання людини з Богом ві

        Субота – священний день згідно старозавітньої традиції. День прослави Бога і відпочинку.          Євангеліє неодноразово згадує про Ісуса, Який проповідує в синагозі саме у суботу. Проповідує не так як інші: «…бо Він навчав їх як повновладний, а не як книжники їхні» (Мт. 7, 28). Його Слово – це те саме Слово, через яке створений весь Всесвіт, видимий і невидимий світ. «І побачив Бог усе, що створив; і воно було дуже добре.» (Бут. 1, 31а). Однак зло руйнує цю первісну гармонійну картину входячи дуже глибоко в життя людини: «…бо помисли людського серця злі вже з молодощів…» (пор. Бут. 8,21).          У сьогоднішньому євангельському уривку, Творець знову дивиться на своє створіння: «побачивши її» (пор. Лук. 13, 12), дивлячись, знаходить цю дочку Авраама поневолену від злого духа 18 років. Христос промовляє до неї: «Жінко, ти звільнена від твоєї недуги» (Лук. 13, 12б). У цій жінці бачиться весь світ поневолений та деформований злим духом. Світ, який перебував в очікуванні на

     Одна з характерних тем Євангеліє від Луки – проблематика багацтва і бідності. Роздумуючи над уривками, які торкаються цієї проблеми, завжди існує велика небезпека ототожнювати себе із бідними, мовляв, що я маю спільного з дуже багатими людьми?!          Сучасників Ісуса Христа, як і нас, мабуть не може не приголомшувати той факт, що багатий чоловік був наскільки багатий, що міг сказати собі: «…Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися!» (Лук. 12, 19). Отже його статки були наскільки великими, що він уже більше не мав потреби працювати, чи просто дбати про свій постійний прибуток.          Очевидно притча про багача насправді є притчею про дуже бідну людину і надзвичайно велике багацтво, рабом якого він став.          Стати рабом «великого багацтва» є спокусою для багатьох людей, які матеріально можуть бути доволі бідними. Мова йде про прив’язання, які можуть стосуватися речей, осіб чи певних справ, що здатні заполонити людину

         Притча про доброго самарянина є нічим іншим, як притчею про доброго Господа, Який зустрічаючи кожного з нас, побитого та обкраденого гріхом, поспішає на допомогу. Він лиє на наші рани вино, щоб знезаразити їх. Він намащує рани олією, щоб зняти біль. Недаремно, аж два Таїнства Христової Церкви здійснюються за допомогою єлею (пахучої олії або мира): Миропомазання, у якому людина покривається благодаттю та силою Святого Духа, яка проникає у саме людське єство та Єлеопомазання, у якому зціляюча Божа благодать пронизує тіло і душу людини. Також і Пресвяту Євхаристію звершуємо використовуючи вино, символ очищення.          «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?» (Лук.10, 25б) – саме це питання законовчителя спонукає Ісуса розповісти притчу, головною особою якої є сам Христос.          Чинити добрі діла та поводитися з кожним згідно євангельського закону Божої любові – це природня відповідь на доброту Господа, Який спасаючи нас від смерті гріха спонукає сміливо і

            Дві жінки. Два однакових періоди часу. Два чуда. Дві розповіді в одній.          Завершення 8-го розділу Євангеліє від Луки вводить нас в середину двох дуже подібних і воднораз відмінних життєвих ситуацій 2-ох осіб. Спочатку дізнаємося про важку життєву ситуацію Яіра: «бо була в нього дочка-одиначка, яких 12 років, і вона вмирала.» (Лук. 8, 42а). А потім зустрічаємо важкохвору жінку: «...що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити.» (Лук. 8, 43).          У двох євангельських подіях є дуже багато схожих моментів, та мабуть найяскравіший із них – це сильна віра, яка долає нездоланні для людини перешкоди.          Дванадцять років кровотечі і втрата всього свого майна – це втрата життя для жінки, яка повністю виключена із суспільства, бо вважається нечистою як вона сама, так і все до чого б вона не доторкнулася (пор. Лев. 15, 19-30). Отож зрозуміло, чому вона таємно намагається торкнутися до

          Повсюди де з’являвся Ісус біля нього одразу ж збиралися хворі, страждаючі та немічні. Проте була також й інша категорія осіб, стан яких дуже важко назвати хворобою, адже їхня проблема не полягала у певній тілесній недузі, але у душевно-духовній. Мова йде про так званих біснуватих, тобто одержимих, поневолених злим духом людей.          Випадок генесаринського біснуватого є дещо відмінний від інших схожих ситуацій. Євангелисти стверджують про нечувану силу, якою злий дух наділив одержимого (пор. Лук. 8, 29; Мр. 5, 3-5). Потім описують його повну асуспільність (пор. Лук. 8, 27; Мр. 5, 2-3). А також втрату здорового глузду (пор. Лук. 8, 35; Мр. 5, 15). Ці всі характеристики вказують на пагубну тактику диявола, який через гріх робить людину повністю залежною від дій та вчинків, які перечать здоровому глузду, усувають особу від церковного сопричастя, а в той же час, начебто наділяють «особливою силою» пристрасті, яка штовхає людину до повної духовної, а часто і життєвої заги

               Притча про Лазаря та багача міститься тільки у Євангелії від Луки, адже він неодноразову на сторінках своєї євангельської оповіді, заторкує проблему багацтва та бідності. Проте сьогоднішня притча доволі багатогранна, складається з декількох частин, які поступово уводять слухача Божого Слова у Таїнство Божої справедливості.          Спочатку оповідається про двох людей суспільний статус та життєве становище яких, є цілковито протилежне. З одного боку дуже велике багацтво, а з іншого – крайня бідність. Вже ця перше сцена робить кожного слухача прихильником бідного Лазаря, більше того, ми мимоволі схильні ототожнювати себе саме з ним – бідним, страждаючим, несправедливо забутим. Та правда в тому, що кожний має дуже велику небезпеку жити життям багача, тобто бути егоїстом замкнутим тільки на своїх проблемах і не помічати навіть тих нужденних, які є найближче біля нас. Ними можуть виявитися наші рідні, близькі чи сусіди, життям яких ми абсолютно не цікавимося.          В

             Притча про сіяча пояснюється самим Ісусом, і це трактування допомагає зрозуміти кожному, до якої категорії слухачів Божого Слово він відноситься. Цілком природньо, що кожен добрий християнин бажав би бути зарахованим до тих «…що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні» (Лук. 8, 15б).          Виявляється, що прийняття Слова Божого вимагає певної підготовки, культивації та догляду родючого ґрунту власного серця. Бо Сіяч (тобто Ісус) сьогоднішньої притчі, сіє зерно Слова Божого, а отже віддає себе Самого, адже Він і є Слово Боже (пор. Ів. 1, 1-4). Чудово знаючи, що цей дорогоцінний скарб Його власного життя може впасти край дороги, на каміння чи між тернину, Він не перестає сіяти. Отже Бог виявляє велику довіру і віру у людину, яка є створена, відкуплена та освячена Словом Божим.             Але як культивувати родючий ґрунт свого власного серця? Як зробити так, щоб не зрадити велику довіру Сіяча до нас? Тут мова не йде про певні моральні

            Євангельська розповідь про воскресіння сина наїнської вдови репрезентує Христа, як всесильного Бога, Який має владу долати незворотність смерті, володіє силою наказувати навіть мертвим: «Юначе, кажу тобі, встань!» (Лук. 7, 14б). Та проте, за цією всемогутністю Господа, криється щось дуже тендітне і неймовірно глибинне. Євангелист Лука зауважує, що коли Ісус побачив похоронну процесію, у якій вдова супроводжувала до гробу свого єдиного сина, – Ісус « зглянувся над нею» (пор. Лук 7, 13), інші українські переклади подають грецьке дієслово εσπλαγχνισθη, яке використав у цьому місці євангелист Лука, як «змилосердився».          Винятковість цього євангельського уривку у тому, що пригнічена своїм великим горем вдова нічого не просить у Ісуса, також й інші не звертаються до Ісуса з жодним проханням. Проте, Господь заглядає у саму глибину материнського серця страждаючої вдови і його людське серце милосердилося над трагедією цієї бідної жінки, співстраждає з її невимовним болем

            Практично вже у перших десятиліттях поширення християнської Церкви виокремлюються певні міста, які стали центрами християнства і мали визначальний вплив на подальшу історію Церкви. Зокрема це місто Антіохія у Сирії, де християн вперше назвали християнами (пор. Дія. 11, 26), а отже там існувала достатньо чисельна спільнота. Іншим важливим центром було місто Олександрія в Єгипті. Саме в Антіохії і в Олександрії були засновані перші християнські школи, які мали дуже великий вплив на формування богослов’я. Окрему увагу потрібно приділити місту Риму, який був столицею Римської імперії, тому не спроста, апостоли Петро і Павло подалися з євангельською вісткою саме до цього, на той час мегаполісу. Так поступово виокремлюються цих три міста – центри розвитку християнської науки, а отже і розвитку Божественної Літургії.          У 330 році відбулася подія, яка назавжди змінила історію. Імператор Костянтин Великий вирішує перенести столицю Римської імперії з Риму до Візантії, неве

Дуже приємно читати на сторінках Євангелія оповіді про різні чудеса звершенні Христом, адже вони свідчать про всемогутність нашого Бога. Зовсім інша справа з навчанням Євангельської новини. Саме з ним, ми безпосередньо зустрічаємося у сьогоднішньому уривку з Євангелія від Луки.          «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само» (Лук. 6, 31) – це той мінімальний мінімум доброти, який Христос вимагає у кожного свого учня. Так зване «золоте правило», яке Творцем є закарбоване у серці кожної людини. А далі Ісус розвиває своє навчання ставлячи дуже цікаве питання: «Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга?» і одразу ж відповідає на нього « Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять» (Лук. 6, 32). Отож природня людська любов, яка базується на симпатії один до одного, яка є відповіддю на добре поводження із боку іншого, не є достатньою щоб бути «синами Всевишнього» (пор. Лук. 6, 35).          Радикалізм Євангелія полягає у любові до ворогів та у чиненн

       Перша Божественна Літургія, яку відслужив сам Христос, була звершена у рамках старозавітньої пасхальної вечері. Юдеї торжественно святкували та спогадували свій вихід з Єгипту і перехід через Червоне море. Тому саме слово Пасха і означає «перехід». Ісус використав торжественний момент святкової вечері, щоб у її рамках встановити Таїнство Євхаристії. Тому й не дивно, що вже від самого початку Літургія не складалася тільки з молитви освячення дарів (тобто хліба і вина) та чину їх роздавання (тобто причастя). Але, як було вже загадано у попередній статті, обов’язковими елементними Літургії було читання Святого Письма, проповідь, псалмоспів, молитви освячення, причастя, благословення.          У такій приблизно формі, Літургія існувала перших 3 століття. Переломним моментом в історії християнства, а у великій мірі і Літургії стає IV ст. коли імператор Константи Великий надає християнам право вільно сповідувати та визнавати свою віру.          Нажаль і до сьогодні існує міф пр

        Сьогоднішнє Євангеліє оповідає про дуже важливий момент покликання апостолів іти за Христом. Знаменно, що цей момент позначений великим чудом надзвичайного улову риби.              Можна виділити три визначальних етапи у події покликанні учнів до апостольської місії.          1. « Він (Ісус) увійшовши в один з човнів, що належав Симонові, і попросив його відплисти трохи від землі…» (Лук. 5, 3а). Христос входить у човен Симона. Він приходить у його життя просячи про мінімальну послугу, відплисти трохи від землі, бо реалізація цього маленького прохання, дає Богові можливість проповідувати, тобто торкатися Божим Словом до багатьох сердець. Симон радо погоджується на це. Він дозволяє, щоб його власність, рибальський човен, став засобом голошення Доброї Новини Євангелія.          Жива зустріч із Христом у нашому житті знаменується маленьким проханням з боку Господа, творити маленькі добрі справи, які є жестом нашої любові до Бога, дозволити, щоб через них проповідувалося Єв

         У апостольських часах, тобто коли ще жили і проповідували апостоли, а також і до проголошення Медіолянського едикту (313 р.), який надавав християнам право вільно сповідувати свою віру, Божественна Літургія звісно ж, як і сьогодні, була центром та духовним осередком життя молодої християнської Церкви. Про це вже згадує святий євангелист Лука у Діяннях апостолів: «Вони (прим. тобто християни) постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах.» (Дія. 2,42).          У тих часах ще не вживали назви «Лутургія», яка з’явилася дещо згодом, Службу Божу називали «ламанням хліба», адже саме Євхаристійна жертва, тобто перетворення хліба і вина у Тіло та Кров Господні є кульмінаційним моментом Літургії.          У першому посланні до Коринтян (одна з ранньохристиянських громад), апостол Павло дуже чітко описує встановлення Таїнства Євхаристії та дає вказівки, щодо достойного прийняття Святого Причастя (пор. І Кор. 11, 23-34). Зокрема він пише: «Бо

           У сьогоднішньому Євангелії описана дуже цікава зустріч між Ісусом (який представляє вибраний юдейський народ) та ханаанянкою (яка представляє ханаанян, - нащадків Хама, старозавітніх ворогів та неприятелів Ізраїля). Ця зустріч ніколи б не відбулася, як би Ісус не вийшов за межі Ізраїльської землі і не ввійшов в поганські околиці, а рівно ж, якби і жінка, не наважилася вийти із свого поганського середовища, щоб знайти Господа.          Момент зустрічі між цими двома особами є надзвичайно промовистим. Жінка, яка уособлює у собі весь поганський світ змучений внутрішньою духовною кризою, іде на пошуки правдивого Бога, який здатний врятувати її потомство – дочку від біснуватості, цілковитого опонування злом. Не зважаючи на «важкий діалог» між нею і Христом, вона випрошує у повноті  те, чого шукала:  «Хай буде тобі, як бажаєш» (Мт. 15,28б)           Найбільш промовистою частиною цієї євангельської історії мабуть є, діалог жінки з Ісусом. Цей діалог дуже часто відображає наш

   Одним із найбільших скарбів Христової Церкви є 7 Святих Таїнств. Це особливі священнодійства під час яких за допомогою різних матеріальних середників-засобів (слова, води, мира, хліба, вина, покладання рук і т.і.) діє сам Господь, який здійснює певну зміну особи, яка приймає те чи інше Святе Таїнство.          Божественна Літургія – це також Святе Таїнство, а значить, за молитвами, рухами, видимим простором та різними матеріальними речами, які використовуються, є прихована певна духовна, невидима, божественна реальність. Найбільш яскравим прикладом є сама Пресвята Євхаристія, хоча погляд і смак ідентифікують її як хліб і вино, християнська віра бачить у них дуже відмінну сутність – живі Тіло і Кров Ісуса Христа.          Мабуть Христос не даремно використав саме хліб і вино, як матеріальний засіб для Євхаристії. Ці продукти є доволі поширеними та доступними у цілому світі. Сам хліб має глибоке символічне значення, як символ смерті заради життя (пшеничне зерно помирає, щоб дати