Літургія ранньої Церкви

         У апостольських часах, тобто коли ще жили і проповідували апостоли, а також і до проголошення Медіолянського едикту (313 р.), який надавав християнам право вільно сповідувати свою віру, Божественна Літургія звісно ж, як і сьогодні, була центром та духовним осередком життя молодої християнської Церкви. Про це вже згадує святий євангелист Лука у Діяннях апостолів: «Вони (прим. тобто християни) постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах.» (Дія. 2,42).

         У тих часах ще не вживали назви «Лутургія», яка з’явилася дещо згодом, Службу Божу називали «ламанням хліба», адже саме Євхаристійна жертва, тобто перетворення хліба і вина у Тіло та Кров Господні є кульмінаційним моментом Літургії.

         У першому посланні до Коринтян (одна з ранньохристиянських громад), апостол Павло дуже чітко описує встановлення Таїнства Євхаристії та дає вказівки, щодо достойного прийняття Святого Причастя (пор. І Кор. 11, 23-34). Зокрема він пише: «Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п’єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки він не прийде» (І Кор. 11,26). У цих словах розкривається ще один аспект Служби Божої, яку дуже часто називають Безкровною Жертвою. Справді, під час Літургії приносить жертва хліба і вина, які стаються Тілом і Кров’ю Господнім. Під Безкровною Жертвою не слід розуміти певного способу відтворення того, що сталося на Голгофі, адже Христос помер на хресті даруючи нам раз і назавжди відкуплення тому: «…ми освячуємося приносом тіла Ісуса Христа раз назавжди» (Євр. 10,10б). Проте Літургія долає видимі кордони часу, ми входимо у Божественний час (часто його ще називають «кайрос») і тому  в невидимий духовний спосіб, стаємося реальними учасниками хресної смерті, а значить і воскресіння Ісуса Христа. Ми причащаємося живим Тілом і Кров'ю нашого Спасителя, це створює найінтимніший зв'язок поміж Богом і людиною.

         Щодо форми і перебігу Ламання хліба у ранньохристиянських спільнотах, більшість дослідників погоджуються у тому, що Літургія спочатку звершувалася у рамках так званих Агап, тобто гостин любові. Християни приносили із собою певні дари (різного роду продукти), якими ділилися під час спільної трапези. Саме тому певна жертва, принесення чогось, стало невід’ємною частиною Літургії і до наших днів.

         Зазвичай відбувалося співання певних духовних гімнів, потім слідувало читання Святого Письма, проповідь апостола (чи певного священнослужителя, який очолював спільноту), опісля ж відбувалося молитва освячення хліба і вина, яка у ранніх етапах розвитку Церкви була імпровізованою, тобто апостол чи священнослужитель (єпископ або пресвітер) молився спонтанно, просячи Бога Отця освятити дари. Невід’ємним елементом Літургії було Святе Причастя, тобто прийняття Євхаристійного Христа. 

        У ранніх періодах Церквах всі учасники євхаристійного богослужіння причащалися спочатку Тілом, а відтак Кров'ю. Дуже важливо розуміти, що участь християн у Ламанні хліба була обов’язковою. У свідомості християн раннього періоду Церкви не існувало поняття про те, що можна не брати участь у Євхаристії, або не причащатися. Тих хто був часто відсутній на євхаристійному богослужінні могли просто виключити із Церкви, адже бути християнином і не мати живого та реального єднання з Христом є речі несумісні. Дуже прикро що з плином століть, євхаристійна свідомість вірних змінилася наскільки, що сьогодні навіть Божественну Літургію, багато хто сприймає, як просто важливу християнську молитву, а не момент спільнотної зустрічі самого Господа, Який знову і знову приходить у спільноту своїх учнів.