Недільні думки. 21-та Неділя по Зісланні Святого Духа. Притча про сіяча (Лк. 8, 5-15)

             Притча про сіяча пояснюється самим Ісусом, і це трактування допомагає зрозуміти кожному, до якої категорії слухачів Божого Слово він відноситься. Цілком природньо, що кожен добрий християнин бажав би бути зарахованим до тих «…що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні» (Лук. 8, 15б).

         Виявляється, що прийняття Слова Божого вимагає певної підготовки, культивації та догляду родючого ґрунту власного серця. Бо Сіяч (тобто Ісус) сьогоднішньої притчі, сіє зерно Слова Божого, а отже віддає себе Самого, адже Він і є Слово Боже (пор. Ів. 1, 1-4). Чудово знаючи, що цей дорогоцінний скарб Його власного життя може впасти край дороги, на каміння чи між тернину, Він не перестає сіяти. Отже Бог виявляє велику довіру і віру у людину, яка є створена, відкуплена та освячена Словом Божим.   

         Але як культивувати родючий ґрунт свого власного серця? Як зробити так, щоб не зрадити велику довіру Сіяча до нас? Тут мова не йде про певні моральні вчинки, благочестиві справи, які звісно є важливі, але ще більш важливішою є наша готовність бути ґрунтом, який повинен віддати всі свої поживні речовини, щоб колос Божого Слова міг прорости і плодоносити. Добрий плід колосу – це і є добрі вчинки, які випливають з нашого серця.

         Віддати Богові все наше життя у всіх його сферах та вимірах. Стати землею, дозволяючи Богові ходити по ній – ось спосіб відповіді на Божу любов та доброту.

         «Серце чисте створи мені, о Боже, і духа правого віднови в нутрі моєму» (Пс. 50, 12). – молився цар Давид випрошуючи в Бога дару смиренності, дару готовності буде землею, якою господарює сам Господь, який сіє зерно і збирає урожай.

         Стати землею у власності Бога і принести свій плід у терпінні, чи вибрати кам’янистий ґрунт смерті відмовляючись бути родючою землею Божої дії для інших?! – залежить від нас.