Недільні думки. 3-тя Неділя по Зісланні Святого Духа. Проповідь Христа (Мт. 6, 22-33)

          «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт. 6, 33), навчає Христос.   

         Проповідь Ісуса вміщує багато радикальних вимог, які вимагають від людини, як інколи помилково здається, неможливого – «не турбуйтеся вашим життям…» (див. Мт. 6, 25). Звісно, якщо цілком буквально та дослівно сприйняти це висловлювання, виглядає, людині взагалі не потрібно турбуватися про будь-які життєві речі.  Та проте Христос продовжуючи свою проповідь уточнює: «Отець же небесний знає, що вам усе це потрібне» (Мт. 7, 32б). Отож Бог не тільки знає про матеріальні потреби людини, але і піклується про них. Проблема починається тоді, коли людина вважає, що її життєві чи то матеріальні, а чи духовні здобутки є плодом тільки її особистої праці та старання.

          «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість» (Мт. 6, 33а). Тобто пошук виконання Божої волі у повсякденному житті та праці, завжди приводить людину до справедливого здобуття необхідних земних благ для її життя.

         «Хто з вас, журячись, спроможен добавити до свого віку хоч один лікоть?» (Мт. 6, 27) – риторично запитує Ісус. Справді, із загальнолюдського досвіду відомо, що існують безліч обставин, які не залежать від волі чи бажання людини. Тому виглядає цілком безглуздо вважати, що наші здобутки є плодом тільки нашої праці, забуваючи про Творця, Який кожній людині дарує відповідні здібності, якості та можливості для досягнення тих чи інших цілей.

        «І коли зілля польове…Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловіри!» (Мт. 6, 30) – підкреслює Христос. А отжеш в основі відношення Бога до людини лежить любов, яка завжди прагне опікуватися любленим, дарувати йому все найкраще і найнеобхідніше для досягнення найвищої цілі, тобто спасіння.

         Якщо людина є відкритою на Божу любов, а значить визнає потребу бути завжди веденою, супроводжуваною та підтримуваною Богом, її життя наповнюється глибоким сенсом співпраці у любові із своїм Творцем. Тоді усі плани, сподівання та старання є пронизані бажанням бути постійно з Богом та чинити Його святу волю. А чи може Бог покинути свою улюблену дитину, а чи відмовити їй у необхідних благах? «Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду. Глянь! Я записав тебе в себе на долонях…» (Іс. 49, 15-16а).