Недільні думки. 12-та Неділя по Зісланні Святого Духа Розмова з багатим юнаком (Мт. 19, 16-26)

          Відповідь Ісуса на запитання багатого юнака: «Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» (див. Мт. 19, 16) є доволі неочікуваною. Христос перечислює заповіді з Декалогу: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, поважай батька-матір» (див. Мт. 19, 18-19), а точніше другої його частини, яка стосується відносин з ближніми, а на закінчення підносить до рівня заповіді один з приписів Старого Завіту: «Люби ближнього твого, як себе самого» (Мт. 19, 19б пор. з Лев. 18, 19). Таким чином Ісус звертає погляд юнака не на життя вічне, яке він шукає (пор. Мт. 19, 16), а на життя земне, де відносини із ближнім є показником любові до Бога, а значить єдиним способом осягнення вічного життя.

         Юнак, не просто погоджується з Христом, що потрібно дотримуватися Заповідей, але і робить уточнення: «Яких?» – питає його» (Мт. 19, 18а). Він, як вірний юдей знає, що існують 613 приписів, а тому і хоче дізнатися, які з них на думку Ісуса є найважливіші.

         Відповідь Христа, яка повертає юнака до горизонтальної перспективи, тобто чинення реального добра на землі, знаходить схвальний і ствердний відгук: «Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує?» (Мт. 19, 20б). Не забарилася і відповідь Христа, яка ,як це звично буває, радикалізує вимогу чинити добро: «Піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною» (Мт. 19, 21б).

         Ми можемо думати, що наше спасіння залежить від міри любові до Бога, яка виявляється у Його побожному вшануванні? Саме звідси народжується дуже серйозна проблема обрядовірства, де людина гадає, що її спасає тільки точне виконання обряду. Насправді, саме відносини з ближнім, які мають бути просякнуті євангельським духом, є повною реалізацією того, що ми одержуємо через молитву і церковні обряди – Божої любові і благодаті.

         Діалог з багатим юнаком, Ісус завершує доволі дивним вираженням, якому і сьогодні багато екзегетів намагаються дати адекватне пояснення: «Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство» (Мт. 19, 24). Дехто вважає, що цим «вушком голки», був вузький прохід в оборонній стіні Єрусалиму, у якій могла пройти тільки людина, яка поспішала сховатися від військової навали, коли брами міста були зачинені. Як би там не було, Ісус стверджує: «У людей це неможливо, Богові – все можливо» (Мт. 19, 26б), і це додає великої відваги віри в Бога, для Якого варто пожертвувати-присвятити усе своє життя.