Недільні думки. 14-та Неділя по Зісланні Святого Духа Притча про весільний бенкет (Мт. 22, 1-14)

         Весілля – це момент особливої радості для молодят, які святкують народження своєї сім’ї, свого маленького царства. Для запрошених, весілля стає особливою нагодую розділити цю радість, та стати радістю для інших, адже саме на таких великих святах, часто зустрічаються люди, які через різні обставини могли довго не бачитися і не спілкуватися один з одним.

         У сьогоднішній притчі Ісус використовує цей чудовий образ свята: «Царство Небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля» (Мт. 22, 2). Звісно, що під сином, можна легко зрозуміти Божого Сина і Його Непорочну Невісту Святу Церкву. А весільний бенкет – це не тільки винятковий момент, але постійний стан Церкви, життя якої хоча і позначене різними подіями, завжди залишається Весільним Бенкетом, на якій запрошені усі.

         «Підіть, отже, на роздоріжжя і, кого лише здибаєте, кличте на весілля» (Мт. 22, 9) – звертається цар до своїх слуг. Саме такою є місія Церкви – кликати усіх на Весільний бенкет, тобто до постійного святкування Євхаристії: у спільній молитві Літургії та у повсякденному житті. У цьому не менш важлива і роль сім’ї, малої Церкви, яка народжується у Церковному Таїнстві Вінчання і покликана наслідувати образ Жениха-Христа і Його Непорочної Невісти.

         Згідно притчі, свято було зіпсоване присутністю невідповідно одягненого гостя: «Як же ввійшов той цар, щоб подивитися на гостей, побачив там чоловіка, що не був убраний у весільну одіж» (Мт. 22, 11). Іншими словами, він не захотів розділити радість молодят, адже як відомо, весільну одежу дарував усім сам цар.

         Нажаль у Церкві можна зустріти осіб, які не бажають одягнутися у весільну одежу, тобто живуть у смутку та бруді гріха. Ніхто з нас немає права їх осуджувати, але має обов’язок осудити гріх а з такими особами необхідно поділитися радістю справжніх весільних гостей, для яких бути в Церкві – означає бути у стані Божої благодаті, миру та духовної радості.  

         Засудження недостойного гостя справді трагічне: «Тоді цар промовив до слуг: Зв'яжіте йому ноги й руки та й киньте геть у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 22, 13). Тому бути у Церкві – це бути у стані постійного пасхального свята, а ті хто святкують, не можуть дозволити собі одягнути брудну одежу гріха.