Недільні думки. 16-та Неділя по Зісланні Святого Духа. Притча про таланти (Мт. 25, 14-30)

В українській мові слово "талант" означає певне обдарування, здібність, яку людина одержує вже від моменту зачаття і розвиває під час свого життя. Та в біблійному контексті, слово "талант" (грец. ταλαντ) означає вагово-грошову міру, тобто позначає собою певну матеріальну цінність і то досить велику (приблизно 30 кг цінного металу).
Притчу про таланти не слід розуміти виключно, як заклик Господа розвивати наші здібності для добра інших і власного пожитку. Варто шукати і більш глибше значення.
Ця притча сказана Ісусом у контексті опису свого Другого і славного пришестя (пор. Мт. 24, 1-51 та Мт. 25, 31-46) і саме в такому ключі може краще розумітися.
Господар дарує кожному з нас "за його здібністю" свою божественну благодать, тобто життєву фізичну та духовну силу, любов і благословення, підтримку та допомогу. Але ці таланти (благодать Божа) не зможуть мати жодного значення у Божих очах, якщо ми спрямуємо всю цю життєву силу та енергію на свої власні земні справи, закопаємо Божу любов у власних турботах. Звідси і опис Бога в устах невірного слуги "Пане, знав я тебе що ти жорстокий чоловік..." (Мт. 25, 24б) тобто ти Господь, який обдарував мене любов'ю, якою я не можу насолоджуватися сам. Можливо парадоксально, та проте, очевидно, - тільки віддаючи любов іншим, ми здатні примножувати її та нею насолоджуватися.
В останній частині 25 розділу, Євангеліє від Матея міститься інструкція використання Божої благодаті - служіння ближнім у любові: "Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли, нагий, і ви мене одягли..."(Мт. 25, 35-36а). Тому й не дивно, що Господь кожному хто має додасть, а хто не має, забере і те, що має (пор. Мт. 25, 29).
Якщо спрямовувати тілесно-духовну життєву силу, любов та Боже благословення лише на себе, немов би ці дари були нашою особистою власністю і заслугою, - остаточно закопується Божий дар благодаті і відбувається прирікання себе самого на темряву-кромішню власного егоїзму.
Не боятися віддати свої таланти, тобто використати Божу благодать, яка проявляється у нас любов'ю, з якої походять добрі вчинки для своїх ближніх, - це єдиний шлях увійти у радість Пана свого.