Недільні думки. Неділя Сліпородженого (Ів. 9, 1-38)

         «Чи то ж не той, який ото все сидів – жебракував?» (Ів. 9, 8б) – здивовано запитуються ті, хто зустрічали сліпого, хто звик бачити його неміч, велике обмеження, через яке він змушений покладатися на доброту інших та принизливо жебрачити.

    Сьогоднішній євангельський уривок – це історія особистих відносин сліпонародженого та Ісуса, кульмінацією якої стає велике духовне прозріння сліпого, що визнає віру в Ісуса: «Вірою, Господи» – і поклонився Йому» (Ів. 9, 38б).

         Навколо цього особистого діалогу розгортається ціла низка подій з різними учасниками.

         Апостоли цікавлячись долею сліпого запитують: «Учителю, хто згрішив? Він – чи батьки його, що сліпим він уродився?» (Ів. 9, 2). Вони виявляють співчуття до сліпого, хочуть увійти та зрозуміти історію його страждань. Та все ж накидають на нього шаблонну тодішню юдейську оцінку сліпоти жебрака. Ісус же закликає вийти поза шаблонне мислення: «Ані він не згрішив, ані батьки його…» (Ів. 9, 3а). Якщо бажаємо справді допомогти комусь, найперше потрібно відмовитися від негативної оцінки щодо особи чи її ситуації, та побачити в цій людині можливість «щоб ділам Божим виявитися на ньому» (див. Ів. 9, 3).

         Інша група осіб, про яку вже згадувалося, ті хто бачили сліпого жебрака прозрілим і бажали дізнатися, то він чи подібний до нього? (див. Ів. 9, 8-9). Їх не цікавила цінність оздоровлення та можливість сліпого повернутися у повноцінне суспільне життя. Вони шукають логічних пояснень неможливого. Таким чином, можна ніколи не зустріти у власному житті та житті інших явної дії Божої сили.

      Батьки сліпого, не бажають бути звинуваченні у відході від традицій: «Спитайте самого: він дорослий, сам про себе скаже. Так батьки його казали, бо юдеїв страхалися…» (див. Ів. 9, 21-22). Інколи важко вірити в Бога, Який не діє згідно наших уявлень та встановлених традицій, саме у ці моменти, так важливо у чесноті мужності визнати Божу силу, не боячись бути відкинутим, незрозумілим чи висміяним.

       Нарешті фарисеї гордо заявляють: «Ти весь у гріхах уродився, а нас навчаєш?» (див. Ів. 9, 34). З таким підходом просто неможливо зустріти Бога і побачити Його дію у власному житті. Господь може промовити та об’явитися у дуже різних обставинах, та якщо Він зустріне стіну побудовану гордістю та зарозумілістю, це стане судом для такої особи: «На суд у цей світ прийшов я: щоб ті, які не бачать, бачили, а ті, які бачать, – сліпими стали». (Ів. 9, 39). Просити Бога про постійну готовність зустріти Його, відрікаючись від власних шаблонів та стереотипів щодо Бога і Його дії в нашому житті, та житті наших ближніх, – добрий шлях до здобуття світлого духовного бачення.