Недільні думки. Неділя Самарянки (Ів. 4, 5-42)

             Ісус розмовляє з жінкою-самарянкою: «Дай мені напитися» (Ів.4, 7б).

        Бог може зустріти людину в найнеочікуваніший момент. Господь може перебувати там, де ми найменше сподіваємося зустріти Його.

       «Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» (Ів.4, 9б) – здивовано запитує самарянка. Дивується, як можна подолати стереотипи, як можна перейти «етичну» межу того часу і звернутися до жінки, та ще й самарянки, що для юдеїв було дуже принизливо.

         Виявляється, що кордони, поділ, розділення можуть створювати люди, але ніколи не Бог. Для Господа не існує меж, Він бажає спасти кожного даючи «воду життя вічного» (пор. Ів. 4, 10).

        Діалог між Христом і самарянкою торкається багатьох тем і завершується дуже виразним проголошенням Ісуса щодо свого месіанства: «То я [є Месія], що говорю з тобою» (Ів. 4, 26).

         Життя з Богом ніколи не може бути монологом, це постійний діалог, зустріч двох осіб, кожна з яких має свою мету: Бог хоче спасти, людина бажає бути спасенною. Саме тому Господь постійно говорить до людини, невтомно та незмінно кличе її до покаяння, навернення та святості. Розпізнаючи голос Божий людина вже не здатна бути холодною чи байдужою, вона бажає ділитися цієї радісною звісткою: «Ідіть-но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи. бува, не Христос він?» (Ів. 4, 29).

      Зустріч з Богом неможливо приховати. Близькість із Христом, неможливо забути. Людина перетворюється на поклонника Бога у дусі і правді (див. Ів. 4, 23), а тому її слова свідчення одержують нечувану силу: «Численні ж самаряни з того міста увірували в Нього після слів жінки…»(Ів. 4, 39а).

    Саме так поширюється Благовість про зустріч з люблячим Богом, яка «заражає» інших, які згодом скажуть: «Віруємо не через саме твоє оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду він – світу Спаситель» (Ів.4, 42б).