Недільні думки. V-та Неділя Великого Посту (Мр. 10, 32-45)

         «Вони були в дорозі, простуючи в Єрусалим» (Мр. 10, 32а), таким коротким, але глибокозмістовним реченням розпочинається сьогоднішній євангельський уривок.

         Все земне життя Ісуса – це була подорож до Єрусалиму земного, щоб знову увійти і привести усіх хто йшов за Ним, до Єрусалиму Небесного.

         Христос вкотре повторює пророцтво про свої власні страждання: «Син Чоловічий буде виданий…і засудять його на смерть…і насміхатимуться з нього…плюватимуть…бичуватимуть…й уб’ють» (пор. Мр. 10, 33-34). І саме незадовго після таких тривожних слів Яків та Іван просять Христа: «Зволь нам, щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від тебе у твоїй славі» (пор. Мр. 10, 37). У цьому проханні неважко кожному побачити самого себе і свою модель слідування за Христом. Ми знаємо, що Він буде збичований та розп’ятий, ми твердо віримо що Його слова: «…по трьох днях воскресне» (див. Мр. 10, 34) є реальністю, а проте завжди залишається питання Петра: «Ось ми покинули все й пішли слідом за тобою?!» (див. Мар. 10,28). Подібне «переживання» висловлюють сьогодні Яків та Іван.

         Відповідь Христа дуже промовиста: «Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п’ю, і хреститися хрещенням, яким я хрещусь?»  (Мр. 10, 38б)

         Особиста щира відповідь кожного християнина на ці питання, є воднораз відповіддю на славнозвісне: «Що мені за це буде?».

         Сам же Христос обіцяє: «Переслідували мене – переслідуватимуть і вас. А слово моє зберігали – зберігатимуть і ваше» (Ів. 15, 20б). Отож дорога до Небесного Єрусалиму є нічим іншим, як повторенням дороги самого Христа. А тому не слід плекати ілюзій про спокійне та розмірене життя. Автентичне християнське життя – це служіння Богові через служіння ближнім по дорозі за Христом до Небесного Єрусалиму. «Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мр. 10, 45).  

         У наших власних тривогах, нещастях та зболеннях не можна забути, за Ким і куди ми ідемо?! Все ж таки, ми ніколи не залишимося самі та одинокі, завжди буде Він, який іде «перед ними» (див. Мр. 10, 32). Нам же залишається несхитна віра у Його Пасхальну перемогу адже: «Чашу, яку я п’ю, питимете, і хрещенням, яким я хрещусь, хреститиметесь» (Мр. 10, 39б).