Недільні думки. Неділя про Митаря та фарисея (Лк. 18, 10-14)

       Дві людини, дві різних історії: фарисей – «не такий які інші люди» (пор. Лук.18, 11) та митар – той хто «бив себе в груди» (пор. Лук.18, 13).

         «Цей [митар] повернувся виправданий… а не той» (пор. Лук. 18, 14).

         За кожним з цих двох персонажів стояла власна життєва історія, молитва у храмі – яскравий показ їхніх життєвих переконань. Фарисей молився таємно, свідком його «правоти» мав виступити сам Бог, а митар молився явно, б’ючи себе в груди, просячи покаяння у Бога та прощення з боку молільників, які могли бачити його у храмі.

         Фарисей і митар, попри свою разючу різницю не є просто протиставленими один одному особами, але образами духовності, яка поперемінно може виявлятися в житті християнина.

         «Пощу… даю десятину…» (пор. Лук.18,12) – промовляє фарисей. З цих слів випливає  його «праведність», дотримання закону, що саме по собі не є поганим. Скільки християн вважають, що точно дотримання певних обрядів чи приписів несе у собі спасіння?

         Митар «…не смів і очей звести до неба» (пор. Лук. 18, 13) – він шукав глибокого покаяння та навернення.

         Христос не каже, що митар був остаточно виправданий а фарисей повністю засуджений, залишаючи запрошення завершити цю історію нашим життям, прийняти позицію фарисея і вважати себе кращим за інших, особливо менш воцерковлених, а чи смиренно визнавати перед Богом свої немочі, не виносячись угору перед людьми: «бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, - вивищений» (пор. Лук. 18, 14). Якщо ми у позиції фарисея, ще не пізно покаятися митаревим покаянням, якщо ж ми у позиції митаря, то треба бути дуже уважним, щоб часом не перетворитися на фарисея.