Блог Михайла Паляка

        Субота – священний день згідно старозавітньої традиції. День прослави Бога і відпочинку.          Євангеліє неодноразово згадує про Ісуса, Який проповідує в синагозі саме у суботу. Проповідує не так як інші: «…бо Він навчав їх як повновладний, а не як книжники їхні» (Мт. 7, 28). Його Слово – це те саме Слово, через яке створений весь Всесвіт, видимий і невидимий світ. «І побачив Бог усе, що створив; і воно було дуже добре.» (Бут. 1, 31а). Однак зло руйнує цю первісну гармонійну картину входячи дуже глибоко в життя людини: «…бо помисли людського серця злі вже з молодощів…» (пор. Бут. 8,21).          У сьогоднішньому євангельському уривку, Творець знову дивиться на своє створіння: «побачивши її» (пор. Лук. 13, 12), дивлячись, знаходить цю дочку Авраама поневолену від злого духа 18 років. Христос промовляє до неї: «Жінко, ти звільнена від твоєї недуги» (Лук. 13, 12б). У цій жінці бачиться весь світ поневолений та деформований злим духом. Світ, який перебував в очікуванні на

     Одна з характерних тем Євангеліє від Луки – проблематика багацтва і бідності. Роздумуючи над уривками, які торкаються цієї проблеми, завжди існує велика небезпека ототожнювати себе із бідними, мовляв, що я маю спільного з дуже багатими людьми?!          Сучасників Ісуса Христа, як і нас, мабуть не може не приголомшувати той факт, що багатий чоловік був наскільки багатий, що міг сказати собі: «…Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися!» (Лук. 12, 19). Отже його статки були наскільки великими, що він уже більше не мав потреби працювати, чи просто дбати про свій постійний прибуток.          Очевидно притча про багача насправді є притчею про дуже бідну людину і надзвичайно велике багацтво, рабом якого він став.          Стати рабом «великого багацтва» є спокусою для багатьох людей, які матеріально можуть бути доволі бідними. Мова йде про прив’язання, які можуть стосуватися речей, осіб чи певних справ, що здатні заполонити людину

         Притча про доброго самарянина є нічим іншим, як притчею про доброго Господа, Який зустрічаючи кожного з нас, побитого та обкраденого гріхом, поспішає на допомогу. Він лиє на наші рани вино, щоб знезаразити їх. Він намащує рани олією, щоб зняти біль. Недаремно, аж два Таїнства Христової Церкви здійснюються за допомогою єлею (пахучої олії або мира): Миропомазання, у якому людина покривається благодаттю та силою Святого Духа, яка проникає у саме людське єство та Єлеопомазання, у якому зціляюча Божа благодать пронизує тіло і душу людини. Також і Пресвяту Євхаристію звершуємо використовуючи вино, символ очищення.          «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?» (Лук.10, 25б) – саме це питання законовчителя спонукає Ісуса розповісти притчу, головною особою якої є сам Христос.          Чинити добрі діла та поводитися з кожним згідно євангельського закону Божої любові – це природня відповідь на доброту Господа, Який спасаючи нас від смерті гріха спонукає сміливо і

            Дві жінки. Два однакових періоди часу. Два чуда. Дві розповіді в одній.          Завершення 8-го розділу Євангеліє від Луки вводить нас в середину двох дуже подібних і воднораз відмінних життєвих ситуацій 2-ох осіб. Спочатку дізнаємося про важку життєву ситуацію Яіра: «бо була в нього дочка-одиначка, яких 12 років, і вона вмирала.» (Лук. 8, 42а). А потім зустрічаємо важкохвору жінку: «...що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити.» (Лук. 8, 43).          У двох євангельських подіях є дуже багато схожих моментів, та мабуть найяскравіший із них – це сильна віра, яка долає нездоланні для людини перешкоди.          Дванадцять років кровотечі і втрата всього свого майна – це втрата життя для жінки, яка повністю виключена із суспільства, бо вважається нечистою як вона сама, так і все до чого б вона не доторкнулася (пор. Лев. 15, 19-30). Отож зрозуміло, чому вона таємно намагається торкнутися до

          Повсюди де з’являвся Ісус біля нього одразу ж збиралися хворі, страждаючі та немічні. Проте була також й інша категорія осіб, стан яких дуже важко назвати хворобою, адже їхня проблема не полягала у певній тілесній недузі, але у душевно-духовній. Мова йде про так званих біснуватих, тобто одержимих, поневолених злим духом людей.          Випадок генесаринського біснуватого є дещо відмінний від інших схожих ситуацій. Євангелисти стверджують про нечувану силу, якою злий дух наділив одержимого (пор. Лук. 8, 29; Мр. 5, 3-5). Потім описують його повну асуспільність (пор. Лук. 8, 27; Мр. 5, 2-3). А також втрату здорового глузду (пор. Лук. 8, 35; Мр. 5, 15). Ці всі характеристики вказують на пагубну тактику диявола, який через гріх робить людину повністю залежною від дій та вчинків, які перечать здоровому глузду, усувають особу від церковного сопричастя, а в той же час, начебто наділяють «особливою силою» пристрасті, яка штовхає людину до повної духовної, а часто і життєвої заги