Блог Михайла Паляка

        «…Слово було – Бог» (див. Ів. 1, 1) . Свою Євангельську розповідь євангелист Іван розпочинає із чудового Прологу, де під поняттям «слово» розуміється не тільки звук, видих, певну інформацію, але несотворена Премудрість, Сина Божого, Яким «світ виник…і не впізнав Його» (див. Ів. 1, 10).          Впізнати Христа розп’ятого та воскреслого у своєму ближньому, у церковній спільноті, у Божому Слові та й зрештою у власному житті є нелегким завданням. Євангелист Іван урочисто проголошує : «І Слово стало тілом, і оселилося між нами…» (Ів. 1, 14а), однозначно стверджуючи реальність воплочення Божого Сина, а значить і відкуплення, яке знаходить своє найвище виявлення у Пасхальному Таєнстві.        Сьогодні, як і протягом цілої історії християнства існує велика спокуса бути тими, які «в ім’я Його вірують» (пор. Ів.1, 12), але все ж таки сприймають цю віру, як певну філософію, моральне вчення, гарне розмірковування, віртуальність, і саме тоді наше життя може стати відображенням слі

        «Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» (Ів. 12, 13б) . Саме таким тріумфальним вигуком прослави, Єрусалим зустрічає свого царя, Який іде на добровільні страждання.          Тим часом, готується змова, щоб вбити Христа. Юда Іскаріотський на вечері попереднього дня заявляє: «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?» (Ів. 12, 5). І справді, найдорогоцінніше Миро, тобто сам Христос буде проданий всього за тридцять срібняків і буде розданий усім біднякам, тобто всьому людству, приходячи повсякчасно у Таїнстві Євхаристії.          «Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро» (Мр. 12, 7б). Ісус забороняє Юді Іскаріотському давати зауваження Марії сестрі Лазаря, але не забороняє укласти змову проти себе самого, Благословенного Хто йде в ім’я Господнє! Господь дає кожному можливість зробити свій вибір: бути Мартою, що прислуговує для Нього (див. Ів. 12, 2), Лазарем, який розділяє з Ним трапезу (див. Ів.12, 2), М

         «Вони були в дорозі, простуючи в Єрусалим» (Мр. 10, 32а), таким коротким, але глибокозмістовним реченням розпочинається сьогоднішній євангельський уривок.          Все земне життя Ісуса – це була подорож до Єрусалиму земного, щоб знову увійти і привести усіх хто йшов за Ним, до Єрусалиму Небесного.          Христос вкотре повторює пророцтво про свої власні страждання: « Син Чоловічий буде виданий…і засудять його на смерть…і насміхатимуться з нього…плюватимуть…бичуватимуть…й уб’ють» (пор. Мр. 10, 33-34). І саме незадовго після таких тривожних слів Яків та Іван просять Христа: «Зволь нам, щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від тебе у твоїй славі» (пор. Мр. 10, 37). У цьому проханні неважко кожному побачити самого себе і свою модель слідування за Христом. Ми знаємо, що Він буде збичований та розп’ятий, ми твердо віримо що Його слова: «…по трьох днях воскресне» (див. Мр. 10, 34) є реальністю, а проте завжди залишається питання Петра: «Ось ми покинули все й піш

           Добігає до закінчення земне життя Ісуса. Він преображається перед трьома учнями (див. Мр. 9, 1-13) і запрошує їх розділити з Ним останню земну мандрівку, яка має привести Його до Єрусалиму. Зійшовши з гори, Христос потрапляє у вир суперечки (див. Мр. 9, 14-16) , а також історії страждання батька та його біснуватого сина.          «О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму?» (пор. Мр. 9, 19). Нелегко чути такі слова з уст самого Господа, а проте, – це вираження земної реальності людського буття, – життя в грісі та затьмарення злом. Такий стан хоча і спонукає людину шукати виходу, прощення, зміни, духовного оздоровлення, душевного миру, та все ж, він затемнює дар віри. Батько промовляє до Христа: «…якщо можеш, поможи нам, змилосердися над нами…» (пор. Мр. 9, 22) , на що одразу отримує відповідь: «Щодо того – якщо можеш – то все можливо тому, хто вірує» (Мр. 9, 23б). Ці слова сповнюють великої надії, впевненості, що дар щирої віри здатен просвітити життя люд