Блог Михайла Паляка

          «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей» (Мт. 4, 19).          Мабуть у часи Ісуса, не один мандрівний учитель, равві, притягував увагу ізраїльтян до свого навчання та інтерпретації Закону. І ось, здавалося б один з чергових вчителів народу збирає навколо себе своїх послідовників.          «…я вас зроблю рибалками людей» (Мт. 4, 19) – досить незвична обіцянка, яку одержують апостоли. Дуже по особливому вона мала звучати у серці Христових учнів, які «кинивши човна і свого батька, пішли слідом за Ним» (Мт. 4, 22б).        Покликання кожної людини – це велика тайна, яка існує між Богом і людиною. Покликання – це звертання Господа до людини, у якому Він вказує найкращу дорогу і запевняє свою підтримку.       Андрій, Петро, Яків та Іван наважуються на велику пригоду, ідучи за Христом. Незадовго після зустрічі з Ісусом їхнє життя кардинально зміниться, вони стануть апостолами, тобто посланцями, які нестимуть Добру Новину «аж до краю землі» (див. Дія.1, 8).        

           «Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?» (Мт. 19, 27б).          Питання апостола Петра, у великій мірі, є питанням кожної людини, яка кардинально змінює своє життя, відкриваючись на якийсь новий, незвіданий досвід. Апостоли покидають свій звичний спосіб життя і невпинно слідують за Учителем, тож їхнє питання виглядає цілком логічне у людській перспективі.          «Хто любить батька або матір…сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене» (див. Мт. 10, 37) – цей радикальний заклик цілковитої відданості людини Богові, є виявом євангельського радикалізму, який назавжди залишиться ознакою правдивого християнства. Кожний у власній мірі бере участь у реалізації євангельського радикалізму, а тому відповідь на питання: « Що будемо за те мати?» (див. Мт. 19, 27) , для кожного є індивідуальною, у тому значенні, що кожний хто йде за Христом, у різній мірі бере участь у Його вічній славі.          «Хто не бере свого хреста і не йде слідом за мною

         «Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Ів. 8, 12б).          Чергування світла і темряви – це один з перших досвідів новонародженої дитини. Така циклічність наводить на думку про безкінечність, яка немає жодного сенсу, і так справді би було, якби не Христос. «Я – світло світу» (див. Ів. 8, 12), тобто Він Той, Хто своїм Пасхальним Таїнством розриває циклічність часу, і починається новий, пасхальний, лінійній, новозавітній час, у якому ми живемо.          Приймаючи вірою Ісуса Христа, як Спасителя і Владику свого життя, для кожного християнина відкривається унікальна можливість: «Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!» (Ів. 7, 38). Це можливість бути сповненим Святим Духом в такій мірі, що Божественна благодать буде здатна випромінювати із людини, витікати із її нутра.          Таїнство Миропомазання – це особиста участь у Зісланні Святого Духа, Який сходячи на апостолів являє Церкву Хр

           «А вічне життя у тому, щоб вони спізнали Тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого – Ісуса Христа» (Ів. 17, 3).          У кожної людини існує єдине і непереборне бажання – жити, і не просто жити, але осягнути повноту життя, тобто всю його максимальність та щасливість. Весь Новий Завіт націлений на те, щоб сповістити кожній людині, що Христос: «...дорога, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене» (див. Ів. 14, 6). І це «прийти до Отця» було б недосяжною мрією, якби не відбулося воплочення Христове, а відтак Його розп’яття та Воскресіння.          Історія Церкви позначена найрізноманітнішими пошуками відповіді на питання, яке здається таким очевидним: хто такий Ісус Христос? Іноді вперте відстоювання неправильних відповідей на це питання, перетворювало людину у сина погибелі: «…і ніхто з них не пропав, лише син загиблі, щоб збулося Писання» (Ів. 17, 12б).          Щоправда для спасіння, а отже для осягнення повноти життя у Отці, через