Блог Михайла Паляка

     «Я недостойний більше зватись твоїм сином» (Лук. 15, 21б) – одна з ключових фраз притчі про Доброго Батька, слова які кожен християн переживає при глибокому і правдивому покаянні. Важливо, що Батько відповідає на ці слова великодушним жестом надання влади: «…Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги» (Лук. 15, 22б). Іншими словами, Отець приймає свого сина тільки у статусі сина і ніколи у статусі слуги.          Старший син «розгнівався той і не хотів увійти» (Лук. 15, 28а), не бажає прийняти справжній образ Милосердного Отця, який милує і прощає. Образ тирана, тобто Бога Який дав Заповіді, щоб обмежити свободу людини – ось таким виглядає для старшого сина Батько. Скільки людей бачать у Богові своє обмеження, а тому відвертаючись від Нього доходять до морального упадку.          «Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє» (Лук. 15, 31б) – слова Батька зверненні до старшого сина, але реалізовані також для молодшого

       Дві людини, дві різних історії: фарисей – «не такий які інші люди» (пор. Лук.18, 11) та митар – той хто «бив себе в груди» (пор. Лук.18, 13).          «Цей [митар] повернувся виправданий… а не той» (пор. Лук. 18, 14).          За кожним з цих двох персонажів стояла власна життєва історія, молитва у храмі – яскравий показ їхніх життєвих переконань. Фарисей молився таємно, свідком його «правоти» мав виступити сам Бог, а митар молився явно, б’ючи себе в груди, просячи покаяння у Бога та прощення з боку молільників, які могли бачити його у храмі.          Фарисей і митар, попри свою разючу різницю не є просто протиставленими один одному особами, але образами духовності, яка поперемінно може виявлятися в житті християнина.          «Пощу… даю десятину…» (пор. Лук.18,12) – промовляє фарисей. З цих слів випливає   його «праведність», дотримання закону, що саме по собі не є поганим. Скільки християн вважають, що точно дотримання певних обрядів чи приписів несе у собі спасіння

        Євангельська розповідь про Закхея є мабуть одним з найбільш знаних, а тому і багато коментованих уривків Святого Євангелія.          Та чи знав сам Закхей, що його доволі кумедний вчинок: « Побіг він наперед, виліз на сикомир, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою» (Лук.19,4), – зробить його ім’я та його самого такою відомою людиною?              Прихід Ісуса до помешкання Закхея спричиняє чималий скандал: «До чоловіка грішника зайшов у гостину» (Лук. 19,7), але ж буквально незадовго перед тим увесь натовп бачачи чудо зцілення сліпця «…віддав хвалу Богові» (Лук. 18,43б), а ось тут: «Всі…заходилися нарікати…» (Лук.19,7а). Виявляється Закхей, який можливо сприймався не просто як грішник, але як очільник грішників «…він був головою над митарями…» (Лук.19,2б), мав у своєму серці особливе бажання пізнати Бога «…подивитися на нього…» (Лук.19,4а).          Зустріч з Ісусом стає для Закхея своєрідним дзеркалом. Він бачить у ньому справжню Людину у її найвищо